Кава від Карлсона
Любі читачі, ми хочемо тішити Вас не лише цікавою інформацією про чай та каву, а й запашними, атмосферними, цікавими історіями до кави, і звісно, до чаю 🙂 Тому, пропонуємо Вашій увазі “Теплі історії до кави”.
— Алло, привіт, ти думала, всі любі-рідні-друзі-знайомі відвітали, можна вже лягати спати? — веселий голос у слухавці кривляється з усіх сил. — А дзуськи! Всі відвітали, тепер можна й мені. Зі спанням почекаєш.
Назар вітає мене з днем народження й бажає всього дуже хорошого. Мені на очі викочується щось, що здалека могло би нагадати сльози, я збираюся знайти десь клапоть паперу й ручку чи там, у крайньому разі, олівця й записати його слова, але він говорить надто швидко, і я насправді вже хочу спати. Наступного ранку я не пам’ятатиму нічого з того, що він сказав, але приємні відчуття залишаться. Він бажає мені наостанок на добраніч, я кладу телефон неподалік («сов» і забудьків серед моїх друзів не так-то й мало) і мощуся на ліжку. Чоловік виходить із ванної і запитує, чого я так задоволено всміхаюся. Я переказую йому щось із Назарових вітань, і він сміється зі мною.
Інколи мені здається, що Назара створили для того, щоби люди навколо нього всміхалися. Він вірить у щирість і доброту, вірить у сім’ю, дружбу, любов, у затишок і в чисте серце. Навіть у доброзичливі революції; і якщо я чую, що у Львові невідомі знову щось учворили чи викинули якогось коника, перетворивши місто на осередок милого й веселого хаосу, то інколи знаю, а інколи здогадуюся, хто за тим усім стоїть.
Автор : Гербіш Надійка